Країна відзначила два двохріччя — президентства В. Януковича й урядування Миколи Азарова. Якщо перша подія була передбачуваною, то друга сталася досить таки несподівано, бо чимало політологів і пересічних громадян вважали, що Миколі Яновичу відведена роль стрілочника реформ, задуманих в Адміністрації Президента. Питання про його відставку спливало майже щоквартально: то після запровадження нового Податкового Кодексу, то пенсійної реформи, то після новацій щодо регулювання ринку зерна, то після чорнобильських бунтів. Крісло під прем’єром не те, що хилиталося, ба, навіть підскакувало, проте його господар сидів у ньому упевнено, ніби пристебнутий невидимими пасами безпеки чи приклеєний.
Рік минув — сидить, півтора — сидить, два... Дехто з політологів уже підрахував, що за тривалістю перебування у прем’єрському кріслі Микола Азаров вийшов на почесне четверте місце, проте має всі шанси вийти на перше і таким чином стати чемпіоном. Невже це станеться? Перспектива опинитися в глухому куті суспільство не тішить. Виходить, хоч гопки скач, хоч сядь і плач, а в цій країні нічого не змінюється. На думку економічного експерта Віктора Лисицького дворіччя прем’єрства Миколи Азарова стало позитивним, стабілізуючим фактором економіки, яка поступово долає кризу. Політолог Анатолій Фесенко теж вважає, що Президент шанує Азарова, як талановитого менеджера, який вирівняв макроекономічні показники, і як мудрого політика, котрий рівновіддалений від груп упливу в оточенні Президента. Він, мовляв, не повторює помилок своїх попередників, котрі не вміли балансувати між кланами.
Дехто з політологів взагалі не радить шукати логіку і здоровий глузд там, де їх не може бути, так як немає їх у сфабрикованих владою справах Юрія Луценка та Юлії Тимошенко. А є ще й така думка: українському суспільству нав’язується нова залізобетонна модель управління державою, яка абсолютно нечутлива до соціальної ситуації в країні. Навіть Кучма, аби випустити пару, яка періодично накопичувалася в суспільстві у моменти соціальних загострень, змінював прем’єрів, перекладаючи на них відповідальність за ті чи інші негаразди. У цьому ж випадку влада, ніби оточила себе високим глухим муром, на якому написано: «Обережно: у дворі злі реформи».
Директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін вважає, що влада надалі діятиме за принципом: проти лому нема прийому. Ситуація в країні рухається у бік запровадження диктатури, на кшталт білоруської або й набагато жорсткішої. За прикладами ходити далеко не треба. Експерт, навів факт, який йому пече сьогодні найбільше. Починаючи з 14 лютого 2012 року податківці чинять терор проти Інституту трансформації суспільства —неприбуткової науково-аналітичної організації, яка дає оцінку політичним та економічним подіям в країні. Позапланова перевірка триває і до сьогодні, хоча всі терміни вже минули. ДПА, порушуючи законодавство, досі не надала Інституту довідку про результати перевірки, мотивуючи це тим, що податковий ревізор-інспектор перебуває на лікарняному. То кому потрібна така податкова? Її потрібно розформувати. Мабуть, ті оцінки комусь дуже не подобаються, висловлює припущення експерт. І справді, наші читачі напевно, погодяться, що судження пана Олега щодо політики нинішніх Президента та уряду дуже гострі, навіть різкі. Але об’єктивні.
Його думки щодо дворіччя прем’єрства Миколи Азарова також безкомпромісні. Каже, якщо воювати з цією мафією, то воювати. Яка в дідька стабілізація, якщо країна внаслідок мародерської політики Кабміну опинилася на межі банкрутства. Якщо два роки тому за рейтингами міжнародних інституцій українська економіка вважалася невільною, то сьогодні вона підпадає під визначення репресивної. За індексом економічної свободи наша країна опустилася з 152 на 163 позицію. За рівнем корупції з 146 місця — на 152-е. То чи треба дивуватися, що протягом 2011 рік припинило діяльність 245 тисяч суб’єктів підприємницької діяльності. Розміри прямих чистих інвестицій становили за минулий рік 5,782 млрд. доларів, що є надзвичайно низьким показником. Якщо два роки тому валовий зовнішній борг становив 103,3 млрд. дол., то вже станом на 1 жовтня 2011 року — 123,1 млрд. дол., а сьогодні, за експертними оцінками, він сягнув 133 млрд. дол. На жаль, реальна цифра боргу приховується. Обсяги гривневої готівки за два роки збільшилися на 33 відсотки, що разів у чотири перевищує показник зростання ВВП. Під що ж тоді друкувалися гроші? Золотовалютні запаси в період з 1 вересня 2011 року до 1 березня 2012 року зменшилися на 7,16 млрд. доларів. Облігації внутрішньої державної позики на початок 2010 року становили 85,7 млрд. гривень, сьогодні (13.03.12) — 167,02 млрд., причому половина з них (85,97 млрд. грн.) перебуває на рахунках НБУ, що є прямим порушенням закону про цю установу. На межі банкрутства «Укрзалізниця» та «Нафтогаз України». Не виконується держбюджет, пенсійний фонд наповнюється трохи більше, ніж наполовину. В той же час українські мільярдери за два останніх роки потроїли свої капітали. Торік Україна посіла третє місце в Європі за кількістю придбаних авто, вартість яких дорожча за 35 тисяч євро. В той же час за статистикою ООН, 80 відсотків населення країни опинилося за межею бідності.
Після того, як Микола Азаров «стабілізував» економіку, тепер йому доручать зробити подібне диво і в соціальній сфері. Але реалізація ініціатив Президента може вилізти країні боком, вважає О. Соскін. Вони хочуть запустити верстат для друкування готівки. Мають виготувати її близько 15 млрд. гривень. Оскільки мильна бульбашка «порожніх» грошей протягом трьох місяців буде непомітною, то влада розраховує дотягнути до виборів, а там хоч трава не рости. Однак, коли та бульбашка лусне, то може завалити фінансовий ринок. Криза може початися з банкрутства великого системного банку. Найближчий до цього стану «Ощадбанк», бо він надав найбільше кредитів НАК «Нафтогаз». А «Укрзалізниця» — на волосині від приватизації. Суспільство не повинне купуватися на подачки влади і зробити правильний вибір у жовтні, що дає країні шанс на порятунок, пропонує експерт.
«Жити стало гірше, жити стало сумніше» — так перефразував крилаті слова Миколи Азарова голова Вільної конфедерації профспілок Михайло Волинець. Внаслідок угодовської позиції Федерації профспілок України уряд 2010 року зумів нав’язати профспілковим об’єднанням країни Генеральну угоду, яка містить положення про заморожування заробітної плати шести мільйонам бюджетникам, що, у свою чергу, не дало змогу підвищувати її працівникам інших сфер. Мінімальна заробітна плата, за розрахунками фахівців має становити 3200 грн., проте вона завмерла на рівні 1073 грн. Через це життєвий рівень людей суттєво знизився, адже ціни на харчі та товари першої необхідності, медикаменти виросли у 2-3 рази. Хитра офіційна статистика показує лише 430-470 тисяч безробітних, хоча їх насправді більше 5 млн. Молодим людям дуже важко знайти перше робоче місце. Згідно з опитуваннями, 80 відсотків людей працездатного віку готові виїхати за кордон на заробітки. Нема такого дня, щоб у різних регіонах не відбувалися акції протесту. Як тільки потепліє, вони стануть масовими, обіцяє лідер профспілок.
Однак за правління Януковича та нинішньої парламентської більшості кращого прем’єра від Азарова не могло бути. Будь-хто на його місці тримав би такий же курс, переконаний Михайло Волинець. Проте, на його думку, соціально-економічна політика уряду була б зовсім іншою, якби акції протесту були масовішими і потужнішими і відбувалися за принципом солідарності. Якщо виступають одні групи населення, то їх мають підтримати й інші.
Олександр КАРПЕНКО
Газета „Сільські вісті” №32 від 15.03.2012 р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий